Сповідальні відомості

Дерев'яна Свято-Георгіївська церква в селі Кунин (Рівненський район) — це унікальна пам'ятка архітектури 1746 року, яка майже 280 років зберігає автентичну волинську будівельну традицію. Особливим джерелом знань про життя її парафіян є сповідальні відомості (розписи) — щорічні списки місцевих жителів, які приходили до храму на сповідь та причастя

Чи задумувалися ви колись, як дізнатися імена людей, які жили у вашому селі майже 300 років тому? Що вони їли, чим хворіли та як часто ходили до церкви? Відповідь ховається у стародавніх архівах, а саме — у сповідальних відомостях Свято-Георгіївської церкви села Кунин! 

Свято-Георгіївський храм у Кунині — один із найстаріших дерев'яних велетнів Рівненщини. Зведений у 1746 році в стилі українського бароко за кошти місцевої громади, він пережив: 

• Речі Посполиту та спроби окатоличення;
• Російську імперію та радянські репресії;
• Дві світові війни. 
• сучасну російсько-українську війну.

Храм побудований у класичних традиціях «волинського типу» — тризрубний, триверхий, із витонченими банями. Всередині й досі вражає рідкісний триярусний іконостас XVIII століття з різьбленими Царськими вратами. Що розповідають сповідальні відомості? Задовго до появи сучасних паспортних столів чи переписів населення, релігійні громади вели строгий облік парафіян. Сповідальні розписи (відомості) — це унікальні щорічні документи. Туди священник власноруч записував: 

• Кожну родину села Кунин від найстаршого дідуся до малого дитяти.
• Вік кожного мешканця на момент сповіді.
• Статус: хто з'явився на сповідь під час Великого посту, а хто проігнорував обов'язок перед Богом.

Завдяки цим документам сьогодні історики та генеалоги по крупинках відновлюють родоводи кунинців. Відомості чітко показують, якими були традиційні місцеві прізвища, скільки дітей народжувалося в родинах та якою була середня тривалість життя в ті далекі часи.