Одного разу, коли полонені люди були доведені до відчаю нелюдським ставленням до них бусурман, почали молитися до Божої Матері. Вони просили Божу Матір, щоб вона захистила їх від того гніту, який їм доводилось терпіти. І, звичайно, допомога Заступниці Небесної не забарилась. Люди побачили явлення Божої Матері. І в тих місцях, де знаходились ординці, земля розійшлася й поглинула в себе бусурманів. Образ Божої Матері почав віддалятися і люди з молитвами послідували за ним. На місці зникнення образу забило джерельце, яке й до сьогодні нагадує нам про ті далекі часи.

Наступна легенда говорить: одного разу лісник (найбільш ймовірно - Помазанский Феоктист Феоктистович, це було десь 1838 року) зробив вночі

засідку, щоб виявити злодіїв, які крали ліс. До речі, на той час, за розповідями старожилів, в районі «Святки» стояли величезні дуби, в дуплі яких спокійно могла розміститися людина. І, ймовірно, в одному з таких дубів лісник і зробив засідку. Десь біля опівночі він почув голоси, якийсь спів. Спочатку майнула думка, що це добре випивші чоловіки, які сміливо йдуть виконувати свою не добру справу. Але спів не віддалявся і не наближувався. Тому лісник сам пішов в сторону голосів і побачив біля святого джерельця дивне світло.

Людей не було, а піснеспіви продовжувалися. Коли затихли голоси, зникло й світло. Хто це міг бути? Догадитися, мабуть, неважко.

Ще один переказ свідчить про те, що багато років тому люди розчистили джерело, обгородили і почали приходити сюди, як до Храму Божого. Михаїл, який на той час був священиком, сказав, щоб до святого джерела занесли ікону Божої Матері. З урочистою церковною процесією занесли її туди і там залишили.

Староста церкви потайки забрав ікону назад до храму. Але вже на другий день ця ікона сама знову опинилася біля джерела. Після цього жителі села залишили там її назавжди, а це святе джерело назвали Святкою.

Не доходячи до джерельця, ми побачимо галяву, яка ось уже десятки, а, можливо, і сотні років не заростає - ні деревами, ні кущами. Таке враження, що зарості не мають права переступити границю галяви.

Ця галява називається «базарчак».

За оповідями в цьому місці ординці колись збирали на торг бранців, яких відправляли у турецько-татарську неволю.

Невільників до Святки вели Дубенським шляхом, який у народі називали "чорним". За переказами козаки колись волами ним возили чорну сіль.

Будинок лісника знаходився неподалік «Святки». За що була знищена ця сім'я, зараз можна тільки здогадуватись.  Із сім'ї лишилася живою одна дочка лісника - Ганна, яка на той момент не була вдома. Коли сім'я ще була живою, один із синів лісника завжди на свята запалював біля джерельця свічки. Розповідають, що після того як сім'я була знищена, свічки невидимим чином загорялись самі, або їх хтось невидимо запалював.